У великий прокат вийшла довгоочікувана екранізація новели Стівена Кінга “Життя Чака” (The Life of Chuck). Цей фільм вже охрестили надихаючою історією апокаліпсису і це дійсно інтригує. ПроШоКіно розповідає, чому цю історію не варто пропускати.
Стівена Кінга часто називають “королем жахів”, але це не зовсім точно. Насправді ціль більшості його творів не жахати. Щоб це усвідомити, потрібно перечитати хоча б третину велетенського літературного спадку письменника. Кінг – майстер розповідати історії людей, копирсатися в тому, що цими персонажами рухає, які страхи їх лякають і як вони ці страхи перемагають.
Читайте також: Від блокбастерів Marvel до «нетипової» екранізації Кінга: найкращі фільми та серіали з Томом Гіддлстоном
Власне “Життя Чака” (новелла була написана у 2020 році) теж про це. Про любов до життя, якою варто керуватися навіть, якщо ти стоїш на краю власної прірви. Смерть ніщо, якщо ти робиш вибір на користь життя, на користь можливості прожити всі прекрасні життєві моменти, що тобі відміряні, навіть якщо ти знаєш, що одного дня для тебе все скінчиться. Одне тільки шкода – разом з тобою помре і той світ, що ти носиш в собі. І Кінг не був би Кінгом, якщо б одного разу не спробував розказати історію про те як всесвіт однієї окремої людини кришиться по мірі того, як вона помирає.
Дивна річ, але режисер Майк Фленаган (“Привиди будинку на пагорбі”, “Доктор Сон”), який впродовж усієї кар’єри спеціалізувався на фільмах жахів, вирішив не знімати кіно у своєму фірмовому жанрі. Його “Життя Чака” – це скоріше сентиментальна драма з елементами надприродного та екзистенційної тривоги, чим просто очікувана жахалка. А ще це мюзикл – що вже зовсім неочікувано, але музичних номерів в фільмі справді багато.
Натяки на фірмові жахи Фленагана є в першій частині фільму, де мова йде про апокаліпсис. Невідомі катаклізми руйнують Америку, та цікаво, що для більшості найстрашніший не процес зникнення світу, а те, що зникає інтернет, а для декого особиста трагедія взагалі звужена до зникнення PornHub. Люди не відчувають жаху, лише неспокій від думки, що все котиться до біса. Все це відбувається мерзенно мляво і саме в цьому і криється жах.
Передчуваючи кінець світу, шкільний вчитель Марті (Чіветел Еджіофор) примиряється зі своєю колишньою дружиною (Карен Гіллан). Єдине, що не дає цим двом красиво зустріти фінал життя – це реклама, яка являє собою подяку за “39 чудових років” невідомому чолов’язі на ім’я Чарльз “Чак” Кранц. Хто він і за що йому дякують, невідомо. Та трохи пізніше стає зрозуміло, що саме Чак і є причиною апокаліпсису. В який спосіб? Відповідь ми отримаємо в наступних двох актах фільму, бо сценарій побудований так, що історія рухається у зворотному напрямку: від подяки Чаку назад в його минуле аж до дитинства в якому після смерті батьків його малого взялись виховувати бабуся та дідусь. В їх будинку з таємничим горищем – ось вам головний жах історії Кінга – Чак і виріс.
Роль головного героя грають три актори, власне Том Гіддлстон, далі Джейкоб Трамбле (“Сомнія”, “Диво”) – це юність героя, а Бенджамін Паяк – його дитинство. І ця акторська естафета, паралельно з іншими досягненнями авторів, по справжньому “робить” фільм значущим.
До речі, дідуся Чака грає Марк Гемілл – легендарний Люк Скайвокер з кіносаги “Зоряні війни” – в цій історій його майже неможливо впізнати, але в ній він, як актор, дуже переконливий.
У другому акті нас чекає справжній сюрприз у вигляді танця, який Том Гіддлстон станцював перед камерою на асфальті десь в далекій Алабамі. Повірте, танець, який займає майже десять хвилин екранного часу, колись точно увійде в історію кіно. Чарльз Кранц прибув до маленького містечка на семінар бухгалтерів. Йдучи центральною вулицею Чак почув гру юної барабанщиці, яка “на шляпу” вправно гатила по ударній установці. Щось зупинило Чака біля неї, а далі він почав танцювати, витягнув дівчину (Анналіз Бассо) і вони вже в парі запалили по-справжньому.
“Знімаючи цю сцену я пропалив дірки у своєму взутті, – згадував Том Гіддлстон. – А коли ми закінчили, крізь підошви моїх туфель можна було бачити шкарпетки”.
Зрозуміло, що всі актори мають вправно танцювати, але під час цього експресивного танця зірка фільму “Локі” виглядає наче Фред Астер. Шість тижнів актору знадобилося, щоб освоїти свінг, босса-нову, рок-н-ролл, а ще польку та вальс і головне “місячну ходу”. Роздуми героя про те, що все таки змусило його зупинитися та танцювати прямо на площі приводять його в перший розділ – в дитинство, де Чак почав вирощувати всесвіт в своїй голові.
“Життя Чака” – це подорож чужим життям, яких в кінематографі є безліч. Але тандем Кінга, який виступив продюсером фільму та Фленагана, який відповідав і за режисуру, і за сценарій, зробив цю історію чимось більшим, чим просто історія одного хлопця. Ця картина не схожа на все, що зараз є в прокаті, вона щемка, цікава, дивна і здатна лікувати подерті душі. Тож не пропустіть нагоду пірнути в світ Стівена Кінга – він цей фільм дуже хвалив.
