У вікенд йдемо в кінотеатри дивитись на голівудсько-українську кінозірку Міллу Йововіч у ролі могутньої відьми в новому постапокаліптичному екшн-вестерні “У Загублених Землях” (In the Lost Lands). ПроШоКіно розповідає, як оповідання батька “Гри престолів” перетворилось на окремий світ без драконів, але з відьмою та стрільцем.
Читайте також: Інтерв’ю з режисером «У Загублених землях» Полом В. С. Андерсоном: «Кіно зараз потребує фільмів, заради яких варто встати з дивану»
Якщо ви поважаєте творчість письменника Джорджа Р. Р. Мартіна, то вам будет цікаво дізнатися, що фільм “У Загублених Землях” – це адаптація його оповідання, що представляє собою заплутану історію кохання з досить несподіваним фіналом.
Режисер Пол У. С. Андерсен зізнається, що ледь побачивши сценарій йому буквально закортіло зняти фільм-квест, у якому відьма та стрілок разом вирушать у пригоду і з часом закохаються. На виході маємо досить похмуре, але захоплююче роуд-муві, зняте в кольорах сепії, де герої з конкретною ціллю торують шлях смертельно небезпечною апокаліптичною пусткою. Певною мірою ця історія перегукується з “Темною баштою”, але ж не Стівеном Кінгом единим живиться цей світ. Тож це стильне видовище, в якому, як каже Мілла Йовович, “брати Грімм зустрічаються з науковою фантастикою”, міцно тримає увагу та вражає непередбачуваністю сюжетних поворотів.
В центрі історії блакитноока відьма на ім’я Сіра Еліс (Мілла Йовович) – могутня чарівниця, яка не має права відмовити тим, хто попросить її виконати своє бажання. “Ви можете отримати від Сірої Еліс усе, що забажаєте, але краще не просити, бо вам може не сподобатися те, що ви отримаєте”, – каже відьма. Та хто слухає попередження, якщо кортить.
Одного дня до Сірої Еліс приходить молода Королева (Амара Окереке), яка бореться за владу та кохання, і бажає підсилити себе магічною силою перевертня, лігво якого знаходиться десь в Загублених Землях. Чаклунка береться за справу, для чого в якості провідника винаймає колоритного бродягу на імʼя Бойс (Дейв Батиста). На цю справу у них є всього п’ять днів до місяця уповні. За цей час їм потрібно пройти наскрізь всю небезпечну пустку. Справа ускладнюється тим, що “на хвості” у парочки висить зграя розлючених релігійних фанатиків, які женуться за ціллю на стимпанковому поїзді. Цим стражам віри відьма потрібна живою.
Треба відразу розуміти, що “У Загублених Землях” – це проект сімейний. Режисер Пол У. С. Андерсен, вже вкотре знімає в проекті свою дружину – актрису Міллу Йовович, з якою до того вони досягли успіху, створивши кінофраншизу “Оселя зла” (Resident Evil). За однією з версій саме дружина показала режисеру сценарій Константіна Вернера.
Йовович у 2025 році виповнюється 50. Останні роки вона грала в кіно дуже мало, тож їй був потрібен видовищний фільм, де б акторка могла звично царювати на екрані. Роль відьми Сірої Еліс наче створена для цієї актриси. Треба віддати належне стилістам та гримерам, Мілла в кадрі прегарна. Їй дуже пасує татуювання, яким “забите” все її обличчя, і складна попелястого кольору зачіска з коротеньким чубчиком, яка робить актрису схожу на Тейлор Свіфт. Героїня у Йовович вийшла зовсім не емоційна, при цьому рішуча і смілива. Але ця її відстороненість можливо від того, що дар виконувати часто дурні людські бажання для неї є тягарем, бо в душі вона дуже емпатична.
Але саме ця доброта, яка красиво уживається з великою внутрішньою силою, притягує до відьми її загадкового супутника Бойса. Цей мисливець з секретом шукає в пару особистість рівну собі, і знаходить її в особі Сірої Еліс. Можливо це не відразу було кохання, але тяжіння спрацювало в першу ж хвилину. Щоправда, це не відмінило той факт, що герої приховують одне від одного великі таємниці.
Актор Дейв Батиста розповідає, що два приводи притягнули його в цей проект. По перше, йому було цікаво знятись в кіно разом з Міллою Йовович, яка є досить культовою особою на рівні Голівуду. “У перший день зйомок я не міг перестати щипати себе за руку, бо не міг повірити, що знімаюся з Міллою”, – сміється актор. А, по-друге, Батіста завжди мріяв зіграти в вестерні, чим, по суті, і є цей фільм, тільки з приставкою постапокаліптичний.
Західні критики закидають Полу У. С. Андерсену, що його бачення цього апокаліптичного світу – це архаїчна картинку, такий собі CGI-пейзаж, який нагадує постапокаліптичні рольові відеоігри типу Fallout.
Але менш упередженим глядачам цей пекельний ландшафт з елементами стімпанку з однієї сторони сподобався, а з другої змусив задуматись. Бо якщо відкинути казкову складову, цей фільм можна сприймати як історію-попередження з досить впізнаваним нашим світом, який не пережив Третю світову війну. Нам нічого не треба розповідати про скелети зруйнованих будинків, розбомблені мости, обірване полотно залізниці, понівичені шкільні автобуси. Ми живемо в цій реальності. Тож світу сьогодні варто боротися за те, щоб у майбутньому не стати тими самими “загубленими землями”.
