З 26 жовтня по 3 листопада у Києві пройде 53-й КМКФ «Молодість». До документального конкурсу увійшло 10 дебютних фільмів, серед яких – стрічка Ride the Line (“На межі”) Ігоря Волочія. Це історія про нетипову велоподорож вздовж лінії фронту в 1500 км, по щойно деокупованих містечках і селах, з метою зібрати гроші на ЗСУ. ПроШоКіно поспілкувались з Ігорем про створення фільму, підготовку та сам процес знімання.
Питання, звичайно, банальне, але без нього тут ніяк. Як і коли виникла ідея зняти цей документальний фільм саме в такому форматі, скільки на це пішло часу? Як особистий досвід або спостереження вплинули на створення цього проєкту?
Не буду спойлерити, адже в фільмі ви знайдете відповіді на всі запитання, скажу коротко – ми просто хотіли бути корисними та допомогти нашим воїнам, й найкраще, що ми на той час вміли робити – це крутити педалі. Загалом робота над фільмом тривала понад рік, в той час як сама мандрівка тривала всього 12 днів.
Як реалізовували цю ідею, хто підтримав і як?
Для мене справи напередодні мандрівки йшли не кращим чином. Пригадую, не було навіть банальної можливості підготувати велосипед та замінити компоненти, які вже зносилися. Тому довелося звертатися за допомогою до вже теперішніх партнерів. Один з веломагазинів погодився зробити ТО велосипеда, ще й допоміг зі спорядженням, якого не вистачало, бренд туристичного одягу підігнав мембранну куртку, туристичний магазин – надувний килимок, щоб було на чому спати, та сублімованої їжі, щоб в дорозі було що їсти. Так зі світу по нитці й зібрали бідолагу (мене) в дорогу. Це, по суті, й була вся підтримка, проте вона виявилася чи не найважливішою, адже дозволила старту взагалі відбутися.
Якою є фінансова сторона фільму, хто допомагав у зйомках та яким був бюджет?
Бюджет спершу – все, що було в наших кишенях. З техніки – старенька беззеркалка Panasonic, на яку я звик знімати свої мандрівки з собакою в гори, та екшн камера від GoPro, яку Себастьян за моїм проханням купив ще в Німеччині, адже там було дешевше. Зйомки, сценарій, монтаж, саунд дизайн – також самотужки, тому доводилося вчитися на ходу багатьом речам, “one man army” як то кажуть. Вже взимку з друзями записували інтерв’ю в холодному гаражі, щоб заповнити прогалини там, де бракувало матеріалів, а далі були місяці монтажу, безсонних ночей та різноманітних, здебільшого важких, станів, через які доводилося проходити.
Згодом перші сцени побачили представники канадсько-української фундації, й з того моменту окрім мене в фільм повірило ще декілька людей. Люди в Канаді навіть організовували майстер-класи з малювання писанок, щоб нам допомогти.) Ми отримали невеличке фінансування, з’явилася змога залучити до команди ще спеціалістів, купити музику, ба навіть банальна можливість спокійно працювати над фільмом й не думати про те, як завтра не померти з голоду.
Скільки часу пішло на підготовку і власне саму подорож вздовж лінії фронту?
Власне подорож планували більше часу, аніж воно того насправді вимагало, адже мої та Себастьянові таймінги довгий час не могли співпасти. Прикинули маршрут, концепцію збору коштів й стартували. Сама подорож тривала 12 днів. В мирні часи таку відстань ми зазвичай долаємо вдвічі швидше, проте, враховуючи комендантську годину, час, який ми присвятили зйомкам, та й загалом дещо небезпечніші місця, через які доводилося проїжджати, 12 днів – це ще добрий показник.
Фільм не тільки про лінію фронту, бойові дії і життя на цій межі, але й торкається тем психологічного напруження і межі людських можливостей: цивільних, військових, волонтерів, вас особисто, всіх. Чи проводили спеціальні дослідження або фізичну/психологічну підготовку до цієї подорожі?
Їхати на велосипедах дуже довго і дуже далеко не є чимось новим для нас. Щоправда, цього разу наша спортивна підготовка, м’яко кажучи, бажала бути кращою. Так ми й вирушили в найбільш небезпечну мандрівку нашого життя в найжахливішій формі, покладаючись виключно на свій попередній досвід та Божу волю. Радилися з волонтерами, які здійснили до наших захисників на ці території не один десяток поїздок, куди можна їхати, а куди, навпаки, краще не пхатися. Інколи доводилось коригувати маршрут на ходу, об’їжджаючи місця, які в ті дні активно обстрілювалися. Зараз дивлюся на наш минулорічний маршрут і стає дещо не по собі від того, що деякі міста та села, через які ми проїжджали, зараз вже практично окуповані, а до інших вже впритул добираються війська окупантів.
Яким був маршрут і що зачепило найбільше? Чи були моменти, коли хотілось все полишити?
Маршрут проходив вздовж всієї лінії фронту, частково через деокуповані міста та села, тож довелося на власні очі побачити наслідки тих подій. До картини із зруйнованих будівель та інфраструктури звикаєш швидко, куди більше вражали історії людей, яких ми зустрічали на своєму шляху. Слухаючи їх я завжди боровся із тим, щоб стримувати сльози. Загалом небезпечних ситуацій вистачало, в деяких містах потрапляли під обстріли, а в Запоріжжі ми взагалі були близькими до того, щоб достроково завершити мандрівку.. але про це вже дізнаєтеся в самому фільмі.
Як ви плануєте просувати цей фільм? Чи передбачені покази на міжнародних кінофестивалях?
“Молодість” – це наша перша фестивальна історія та надважливий досвід. Звісно, ми хочемо, щоб фільм побачило якомога більше людей по всьому світу, тому плануємо подаватися й надалі на міжнародні фестивалі, наразі очікуючи на результати відборів до декількох з таких. В Україні, можливо, спробуємо домовитися за розміщення нашого фільму на одній із показових площадок.
Як ви бачите розвиток жанру документального кіно в Україні? Які тенденції вас надихають або, навпаки, викликають занепокоєння?
У мене не так багато знань та досвіду в цій сфері, проте видно неозброєним оком, що кількість українських документальних робіт від початку повномасштабного вторгнення тільки зростає. Круто, що документалістом може стати кожен, незалежно від того, ти журналіст, який отримав Пулітцерівську премію, відомий тревел-блогер чи звичайнісінький пройдисвіт на кшталт мене. Прикро тільки те, що документувати доводиться такі страшні події.
Чи працюєте вже над новим проєктом?
Не мав до цього часу жодних режисерських амбіцій, та можливо робота над цим фільмом здатна їх в мені пробудити, хто зна…
