На 15-му Одеському міжнародному кінофестивалі відбулась прем’єра фільму “Субстанція” французької режисерки Коралі Фаржі. На 77-му Каннському кінофестивалі стрічку відзначили “Золотою пальмовою гілкою” за найкращий сценарій. Кінокритикиня ПроШоКіно відвідала український показ і розповість чому це кіно зможе або безмежно сподобатись, або страшно роздратувати.
Елізабет Спаркл (Демі Мур) — тренерка та зірка телевізійного шоу з аеробіки, в якому жінки у кольорових купальниках проводять ранкові тренування для глядачок у домашніх спортивних костюмах. Одного дня її викликає на зустріч власник телеканалу, який за обідом всмоктує тацю креветок та звільняє Спаркл. Зірка тренерки починає руйнуватись не тільки на Алеї слави. Під час візиту до лікарні Елізабет дізнається про революційну, але маловідому розробку, яка зможе подовжити її молодість.
Після ін’єкції субстанцією, в організмі відбувається поділ клітин — з хребта Спаркл народжується її гарніша, молодша та здоровіша версія, Сью (Маргарет Кволлі). Але взаємоіснування двох організмів будується на декількох правилах, які не можна порушувати: пам’ятати, що ви — одне ціле та давати час на відновлення кожній версії. Свідомість має переходити з тіла у тіло кожні 14 днів: інакше тіло, яким не користуються почне пришвидшено старіти. Сью швидко займає посаду Елізабет та випробовує на собі всі привілеї молодості та популярності.
Раніше Корал Фаржа зрежисувала феміністичний трилер “Помста” у піджанрі rape and ravenge (зґвалтування і помста) про дівчину, над якою вчинили злочин чоловіки та залишили її помирати у пустелі. У своїй дебютній стрічці режисерка цитує “Шаленого Макса”, “Рембо” та “Вбити Білла”. “Субстанція” ж — це ніби “З 13 у 30”, але у сеттингу сатиричного боді-горрора. Взагалі стрічку легко описати за принципом аналогії: це схоже на “Малголланд Драйв” Лінча чи “Бульвар Сансет” Вайлдера, тяжіє до посилань на Кубрика, Тарантіно, Рефна й надсилає омажі Кроненбергу. Режисерка нагромаджує високу постмодернічну конструкцію з цитат, якій часто бракує індивідуальності. В одному зі своїх інтерв’ю авторка казала, що “фільми, наповнені вшануваннями та посиланнями, можуть відштовхнути глядача від ідентифікації себе з сюжетом”. Що ж, можливо, в цьому і був сенс.
Читайте також: Яким вийшов фільм Софії Копполи «Прісцилла». Рецензія ПроШоКіно
У “Субстанції” співчувати героїням дійсно важко принаймні, тому що сценарій не розкриває кожну з них як особистість, а апелює до спрощених архетипів: “стара зірка” та “молода шлюховата старлетка”. Фокус режисерки спрямовано на процеси, які відбуваються з її героїнями тут і зараз. Частіше це фізіологічні зміни, які керують життями Елізабет та Сью. Інколи — психологічні переконання щодо зовнішності, які стають рушієм тілесних маніпуляцій. Елізабет потрапляє у цикл, в якому молоде тіло не турбується про старе, а старе не здатне зупинити цей процес через свою огидність та непривабливість.
Режисерка поступово нагнітає конфлікт між своїми героїнями та доводить його до неможливого максимуму, до якого — побачите у фіналі. В її сатирі, гомерично смішній та прямолінійній, відсутня будь-яка система інакомовлення. Думка про те, що жінки піддають свою зовнішність різним маніпуляціям, щоб відповідати стандартам суспільства подається завдяки викручуванню на максимум цих маніпуляцій, які під кінець фільму змушують нудьгувати через свою невигадливість та відсутність будь-якого розвитку персонажок. Як і спостерігати за буквально симулякром героїні прекрасної Демі Мур у просторі симулякру боді-горора.
Кадр з фільму
“Субстанція”
Абсурдність та гіперболізованість ситуації, в якій знаходяться героїні підкреслює контрастна колірна палітра, чергування різних лінз та динамічний монтаж. Часто ми бачимо героїнь саме “чоловічим поглядом”, коли камера наближується до сідниць чи декольте персонажки Маргарет Кволлі, і від цієї об’єктивізації стає до нудоти нестерпно. Фаржа змішала феміністичну проблематику з естетикою боді-горора, й отримала нахабний, огидний та яскравий постскриптум великого “нового французького екстриму”. Такого далекого, дикого й прекрасного. “Субстанція” може сподобатись або роздратувати, але точно викличе емоцію й запам’ятається.
