«Прісцилла» — 9 повнометражна картина американської режисерки Софії Копполи. Прем’єра фільму відбулась на 80-му Венеційському кінофестивалі. Літературною основою стали мемуари Прісцилли Преслі «Елвіс і Я», опубліковані у 1985 році. Водночас Преслі виступила виконавчою продюсеркою фільму.
Прісциллі 14, вона навчається у 9-му класі нової школи у ФРН. Вітчим дівчинки — офіцер Повітряних сил США, тож родина змушена постійно переїздити. У закусочній на базі воєнної бази до Прісцилли підходить чоловік, який називає себе другом того-самого-Елвіса, який зараз проходить службу у Західній Німеччині, та запрошує її на вечірку до нього додому. Там вони бачаться вперше: ця зустріч розпочне історію тривалістю у 14 років, сповнену любові, подружніх зрад, наркотичних речовин, дорогих подарунків, концертних турів та пошуку власної суб’єктності.
Ім’я Копполи асоціюється з поняттям «жіноча оптика у кінематографі». Термін «жіночий погляд» вперше використала американська кінокритикиня та теоретикиня феміністичного кіно Лора Малві у 1975 році. «Female gaze» є відповіддю на явище «male gaze», який, якщо коротко, будується на сприйнятті жінки з точки зору героя, режисера та глядача-чоловіка. У цьому випадку вона найчастіше виступає любовним інтересом, об‘єктом споглядання та отримує значимість завдяки оцінці чоловіка.
Читайте також: Привиди минулого. Рецензія на фільм «Привиди у Венеції»
Жіночий погляд не транслює обернений чоловічий, а зосереджується на репрезентації жіночих персонажів як особистостей із власними цілями та бажаннями, які можуть приймати рішення самостійно.
«Прісцилла» — це делікатне кіно, в якому головну героїню зображено без об’єктивізації, але і без суб‘єктності. Її стосунки з Елвісом з початку позбавлені зайвої романтизації, а іноді – досить тривожні: у кадрі 14-річна дитина, якій впливовий чоловік, старший за неї на 10 років, пропонує піднятись нагору та на самоті розповідає, як сумує за померлою матір‘ю. А потім намагається її поцілувати. Або 18-річна дівчина (не забуваємо про існування частки teen) у весільній сукні, яка вже кілька років сидить на пігулках, бо Елвіс каже, що так вона ліпше спатиме.
Читайте також: Ганебна сторінка історії США: рецензія на фільм “Вбивці квіткової повні”
Коппола говорить про секс тільки з огляду на потреби Прісцилли та зосереджується на конфлікті персонажів, спровокованому поглядами Елвіса про близькість до шлюбу. Кейлі Спені — універсальна та прекрасна. Вона відіграє Прісциллу у трьох вікових категорія та робить це надзвичайно переконливо. Цього року саме її відзначили кубком Вольпі за найкращу жіночу роль на Венеціанському кінофестивалі. Але й у Джейкоба Елорді неможливо не закохатись. Він абсолютно органічний у ролі негідників, очевидних чи розсуджених історією. Його Елвіс значно вищий за Прісциллу, тож нависає над нею не тільки емоційно, а й фізично. Він існує здебільшого у межах Грейсленду, газетних вирізок, афіш та телефонних розмов — так, як його бачить Прісцилла. Це кіно не псо його видатну особистість, культурний вплив чи хіти, а про чоловіка з необмеженою владою стосовно юної та недосвідченої партнерки.
Стиль картини — витримано-копполівський, багато уваги приділяється саме оточенню, наповненню цієї золотої клітки. А це прекрасно поєднується із списком потенційних рекламних партнерів. Тема самотності та відчуження працює й на візуальному рівні: у Прісцилли немає подруг, жінки у кадрі або повернуті спинами, або знаходяться у розфокусі. Сценарій занурює нас у реалії життя Прісцилли, яке обертається навколо Елвіса, але йому бракує сили пояснити, що призвело до сходу з цієї орбіти. В якийсь момент Прісцилла просто йде: без пояснень куди, чому і що стало фінальною крапкою — і на цьому фільм завершується. Здається, що для того, щоб вийти з аб‘юзивних стосунків достатньо вивести темний пігмент зі свого волосся.
Коппола розповідає історію дівчинки, яка покохала короля рок-н-ролу і у цій любові впустила головні етапи формування своєї ідентичності. Це кіно про дитину, яка не вийшла з батьківсько-дитячих стосунків до розлучення. Але чи знайшла вона справжню Прісциллу після розлучення? Варто дивитись на «першоджерело», адже фільм цієї відповіді не знаходить.
Читайте також: Злочин, фатум і смертна кара гатунку 96-го року. Рецензія на фільм «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка
