Дмитро Павко – молода зірка українського кіно. Він зіграв у серіалі “Прикордонники” і тепер глядачі побачать актора у новорічній стрічці “Потяг у 31 грудня”. ПроШоКіно поспілкувались з Дмитром про його кар’єру, досвід роботи у серіалі та кіно та майбутні проєкти.
Дмитре, це ваша друга велика роль у кіно — до цього ви зіграли у серіалі “Прикордонники”, мали епізоди в українських проєктах. Як готувалися до неї?
Коли я отримав сценарій і прочитав опис свого персонажа, зрозумів, що йому не вистачає глибокого бекграунду. Тому я його придумав, щоб глядач відповідно реагував на події нашої історії. Додав трохи гостроти, складні стосунки з батьками, відсутність друзів, спалені мости з минулим життям.
Розкажіть про свого персонажа. Який він і чим цікавий саме вам?
Для мене він має образ постійно невиспаного студента-айтівця. Відчувається його сильна тривожність, багато розмірковувань. Особливо такий стан загострюється на початку історії. Відчуваються переживання, які йому немає з ким розділити. Але попри це у нього крутий, специфічний скіл. І я особисто знаю таких людей, навіть серед своїх друзів. Це хлопець, який розбереться з будь-якою складною технікою, що поламалася, от тільки не зі своїм особистим життям.
Як ви працювали з режисером? Чи мали змогу імпровізувати?
З режисером ми чудово порозумілися. Імпровізація завжди десь проявляється, без неї неможливо. Це таке правило номер один. Так чи інакше буде під час гри експромт, адже це такий же елемент процесу творіння персонажа, як і його сценарна історія. Декілька разів я озвучував свої пропозиції щодо героя — додати репліку, реакцію, якусь фізичну дію. Щось могли підкорегувати, якась пропозиція приймалася режисером і колегами, а щось відхилялося — таке теж буває, це норма.
Як склалася співпраця з іншими акторами? Чи траплялися якісь цікаві або комічні моменти під час зйомок?
На мою думку, у нас склалися класні взаємини, між усіма акторами був крутий зв’язок. Когось я вже знав особисто, а з кимось познайомився вперше. Наприклад, зі Станіславом Бокланом і Катериною Кузнєцовою. Працювати з ними було дуже цікаво, і я багато спостерігав. Комічних моментів, звісно, було безліч, подекуди люди на плейбеку просто вмирали зі сміху. Просто навіть реготали з наших поз, не кажучи вже про щось більше. А ще в перерві між дублями чи сценами Стас любив жахнути якусь порцію жартів. До речі, він міг і спрямувати, й підказати щось, допомогти, а міг і прикольнутися: прошепотіти щось смішне на вухо просто перед самим “мотором” — а ти потім викручуйся як можеш.
Чи вірите ви у символізм Нового року та дороги, як у фільмі?
Цікаве запитання. Для мене Новий рік — якесь чергове нагадування, що наш час швидкоплинний. І це свято — чудова нагода поставити собі запитання, чи в тому я місці, де хочу бути, чи з тими людьми. Так, я люблю цей символ нового шляху. До речі, саме в дорозі часто можу рефлексувати. Їжджу до батьків або до друзів здебільшого якимись нічними рейсами — такий собі швидкий респаун в іншу локацію. І в цей час завжди з’являються цікаві думки. Загалом зміна обставин допомагає відвернути увагу на якісь інші речі, про які рідко згадуєш у своїй буденності, в рутині.
Чи траплялися у вашому житті зворушливі або знакові моменти напередодні Нового року, як у фільмі?
Чесно кажучи, не можу пригадати якоїсь дуже цікавої історії. Бувало по-різному, чомусь більше згадується щось таке сумне, а то й повчальне. Але щоб якась така яскрава, захоплива доленосна історія, то не згадується.
А який Новий рік вам запам’ятався найбільше?
Коли зустрічав 2024-й. Я його тоді провів разом зі своїми двома друзями. Ми вирішили покататися в горах на сноубордах. Це було прекрасно — адреналіновий вайб, знайомства з новими людьми! Запам’яталася атмосфера, коли всі прийшли на локацію, щоб круто провести час і, можливо, навіть порефлексувати.
Що скажете, щоб заохотити глядачів переглянути “Потяг у 31 грудня”?
У дитинстві в мене був друг. Коли я засмучувався і починав плакати (насварила мама, впав і розбив коліно тощо), він намагався мене розсмішити. Так, аби я відвернув свою увагу від проблеми чи поглянув на неї під іншим кутом. При цьому він робив якісь такі дуркуваті речі або говорив щось таке, щоб я почав просто іржати. І в нього завжди виходило “перемикнути” мене. Він постійно застосовував такий прийом, і мені це дуже подобалося, тому що якимось таким чином я розумів, що йому небайдуже до мого стану. Вважаю, що цей фільм — якраз такий друг. Він зараз потрібен кожному.
Що глядачі можуть очікувати від вас найближчим часом? Дайте трошки спойлерів.
Складно відповісти. Сподіваюся, що зможу ще багато чим вас порадувати. Але поки що не розкриватиму карти, адже все нестійке, швидкоплинне. Проте можу запевнити, що ви ще побачите Андрія серед прикордонників. Тому очікуйте, слідкуйте.
