“Отже, я зустрів прибульця…”… Якщо ви любите актора Раяна Гослінга так як його любимо ми, то вам точно треба подивитися новий науково-фантастичний фільм “Проєкт “Аве Марія” (Project Hail Mary). Бо там красунчика Раяна показують майже без перерви 156 хвилин. Але Землю та людство його герой рятує не завдяки науці, а скоріше – жартам. Тож точно не варто ходити на фільм тим, хто серйозно ставиться до наукової фантастики. І ще лайфхак — не ведіться на трейлер, бо він трохи дезорієнтує. І далі про фільм в огляді ПроШоКіно.
Перше, на що всі ловляться, це на аналогію стрічки з фільмом “Марсіанин”. Важливо, що “Марсіанин” та “Проєкт “Аве Марія” – це рідні брати, бо останній фільм знятий за сценарієм Дрю Годдарда, який був сценаристом “Марсіанина” та навіть отримав за це “Оскар”. Обидві ці історії написав письменник Енді Вейр. Відмінність лише в тому, що за екранізацію “Марсіанина” взявся Рідлі Скотт, а фільм, який ми оглядаємо, зняв режисерський дует Філ Лорд і Крістофер Міллер, яких усі знають як майстрів захопливих комедійних історій. Памʼятаєте “Мачо і ботан”, чи “LEGO Movie”, чи “Мінлива хмарність, часом фрикадельки”. Ці двоє явно не хотіли, аби апокаліптична історія, описана в романі, була вже такою похмурою, і впоралися з цим завдяки гумору та дитячій простоті.
Філ Лорд так і сказав ще до премʼєри: “Фільм кидає виклик жанру — він емоційний, кумедний, масштабний, і ставки неймовірно високі — я ніколи не бачив чудової драми, яка б змусила мене сміятися, і я ніколи не бачив чудової комедії, яка змусила б мене плакати”. Ставки дійсно високі, бо бюджет проєкту – 240 мільйонів доларів. А щодо сміятися-плакати, в глядацькій залі за емоціями було нульово, але те, що вони зняли несерйозну і до абсурду спрощену наукову фантастику — це факт.
Тож молекулярного біолога Райланда Грейса залучають до місії з рятування людства, бо виявляється, що група одноклітинних організмів, так званих астрофагів, вже давненько пожирає зірки і вже присунулася під самісіньке Сонце. А якщо наше Сонечко згасне, то кінець життю на Землі. В результаті рятувати людство випадає одному-однісінькому ботану, якого без його згоди запхнули в космічний корабель і відправили до далекої зірки — єдиної, яка виявилася астрофагам не по зубах. Тож хтось повинен був зʼясувати чим цих ненажер можна зупинити. Для Грейса ця подорож мала бути з квитком в один кінець, але, на щастя, він зустрів на маршруті прибульця Роккі, який став йому найкращим другом.
Саме в момент зустрічі Грейса та Роккі закінчується наукова фантастика і починається казка про те, як людина потоваришувала з павукоподібною істотою з ртуттю замість крові і для якої кисень — майже смерть. Але Роккі виявився розумним і дуже винахідливим, завдяки чому місія Грейса кінець кінцем мала успіх.
Тема дружби Роккі та Грейса є ключовою в цій історії. Автори фільму вирішили подати цей дует на екрані поєднанням анімації та ігрової дії. Відносини цих двох — це суцільна милота. Взяти хоча б першу спробу їхнього спілкування, коли Грейс робить танцювальні рухи, а незграбний Роккі починає їх імітувати. Ну, а далі інопланетна істота отримує компʼютерний голос, і весь сміх переходить у зону діалогів.
Раян Гослінг буквально купається в цій історії, де йому дозволили багато і по-доброму дуркувати. Але вся ця комедія шкодить серйозності історії про виконання місії та рятування людства. Ну, і паралельно вона вбиває людський трепет перед таємницями космосу, бо який там трепет, якщо все вирішується легко та просто — Роккі сплів ланцюжок з ксенону, Грейс трохи покачався на ньому в космосі, і ось уже місію виконано.
Всі ці намагання авторів зліпити докупи серйозне і смішне заплутують усіх. Тож фільм хоч і цікавий, але важкуватий для сприйняття, а фінал і зовсім дезорієнтує, бо на питання “де ми і що з нами”, вже відповісти складно. Тішить лише, що справжня дружба все ж таки існує, і що особа російської національності, яку приліпили до цієї історії, гине в перших же кадрах фільму.
