Ще у 2012 році Національний Центр Олександра Довженка вирішив вперше зібрати найкращі вітчизняні короткі метри в один захопливий кіноальманах та випустити його в прокат. Із часом ця ініціатива переросла в традицію. Саме на подібних показах робили свої перші кроки Ірина Цілик, Антоніо Лукіч, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Павло Остріков, Микита Лиськов та багато інших талановитих авторів. Зараз чергова «Українська нова хвиля» знову наближається до великих екранів і на це варто подивитись.
9-го грудня в київському кінотеатрі «Жовтень» відбулась урочиста прем’єра цьогорічного альманаху, а його повноцінний прокат стартує вже 11-го числа. До нової програми увійшли вісім картин, знятих у 2023–2024 роках. Нова добірка вийшла дуже різноманітною, адже в ній знайшлось місце для анімаційних, ігрових, документальних та навіть експериментальних коротких метрів.
З минулого (2023), реж. Ганна Паламарчук
Короткий спалах ностальгічних спогадів, пов’язаних із теплотою дитинства та бабусиним борщем. Швидке та нечітке враження, яке ледь вдається ухопити краєчком підсвідомості.
Я померла в Ірпені (2024), реж. Анастасія Фалілеєва
Мабуть найтитулованіша українська анімація останніх років. За допомогою креативних образів та сміливих метафор, картина розповідає інтимну історію переживань авторкою перших днів повномасштабного вторгнення.
Моя ранкова рутина (2024), реж. Вадим Адамов
«Щоб не плакать, я сміялась» — писала колись Леся Українка. Щось подібне робить і цей фільм, зображуючи рутинний побут військового у форматі модного інстаграм-влогу. Самоіронія режисера, який власноруч боронить Україну на лінії фронту, справляє на глядача терапевтичний ефект.
Додаткові сцени (2024), реж. Роман Хімей, Ярема Малащук
Набір винахідливих, кумедних та частково метанаративних сцен з актором Павлом Алдошиним, які не дуже складаються в цілісну картину, але від цього не втрачають своєї художньої цінності.
Чорничне літо (2024), реж. Маша Кондакова
Естетична подорож у сповнений зелені та сонячного світла ліс, де безтурботні підлітки знайомляться із життям та війною. Сама війна, щоправда, зображена дещо наївно, але для західної аудиторії, на яку фільм і розрахований, це може спрацювати.
Алло, я на горі (2023), реж. Ліза Пирожкова
Оригінальна концепція та чудова реалізація завдяки яким, глядачі переносяться з кінозалу на гору Крем’янець у щойно деокупованому Ізюмі, де місцеві жителі нарешті отримали довгоочікуваний шанс зателефонувати своїм друзям та близьким.
Гуляю (2023), реж. Дарія Журавель
Інтимна прогулянка в душу авторки, під час якої ми спостерігаємо порожнечу, що залишилася там після втрати найближчої людини. Вишукане та зворушливе кіно, яке відгукнеться багатьом українцям.
Пластилінові мрії (2023), реж. Вадим Макаров
Поліфонія голосів, що сміливо діляться пекучим болем від втрати рідного дому, на фоні ретельно продуманого прольоту камери по дому, який залишився.
