“Партенопа” італійця Паоло Соррентіно уже в українських кінотеатрах. Залитий сонцем, просякнутий коханням та замилований красою – фільм продовжує звучати у голові композицією Джино Паолі Che Cosa C’è, морським прибоєм та запитаннями, які режисер ставив собі і глядачам. Чи варто дивитись стрічку “Партенопа” – в огляді ПроШоКіно.
Сюжет
1950-й рік, у водах Тірренського моря в заможній неаполітанській родині народжується дівчинка, яку назвуть Партенопа – на честь міфічної сирени і першої назви міста. Далі події, які відбуваються на тлі все того самого Неаполя, діляться на хронологічні часові проміжки аж до наших днів. Дівчина дорослішає зі старшим братом Раймондо та другом Сандріно. Вона росте вродливою, розумною, багато читає та цікавиться антропологією. І таким дивним чином Соррентіно передає суть міста, як він її відчуває, через життя Партенопи, сплітаючи її досвід зі своїм.
У дівчину обидва хлопці закохані і, якщо із Сандріно вона може собі дозволити люб’язності, то з братом це завжди бажання, доторки та заборони. На курорті Партенопа зустрічає старого письменника-алкоголіка (Геррі Олдмен), з яким розмірковує про красу, кохання. А після трагічноїї смерті брата дівчина швидко дорослішає, більше приділяє часу антропології, акторству, дослідженню Неаполя та кохання. Їй доводиться робити тяжкі дорослі вибори, які врешті й приводять її туди, де вона опинилась вже поважною жінкою. І тут Соррентіно ставить питання – чи є правильний вибір чи вчинок, чи ми живемо тільки наслідками вчиненого?
Виконання та критика
Молоду Партенопу зіграла акторка та модель Селеста Далла Порта – втілення Неаполя, молодості та цікавості самого режисера. Камера операторки Дарії Д’Антоніо слідує за головною героїнею всюди, фіксуючи усі емоції. Проте тут якраз чи не найбільше критики в бік Соррентіно. Адже, хоч він і поставив в центр історії жінку, але не може не показувати її з точки зору чоловічого погляду. Він не розуміє, як приборкати таку красу, таку потужну енергію молодості, тож постійно ставить Партенопі питання: “Про що ти думаєш?”.
У фільмі Паоло Соррентіно відрефлексував свій досвід, любов до Неаполя, одвічні теми, стираючі межі протилежностей (міф і реальність, велич і гротеск, молодість та швидкоплинність часу). Що може зняти режисер після “найособистішого” фільму? Може й нічого. Проте історії про красу та молодість можна знімати вічно.
Читайте також: Оголення тіла чи душі? Рецензія на фільм “Хороша погана дівчинка”
