Йому лише 22, але він вже встиг знятися в головних ролях у таких топрежисерів сучасності, як Пол Томас Андерсон і Френсіс Лоуренс, отримати номінацію на «Золотий глобус» і довести всім, що він є гідним продовжувачем справи свого батька – лауреата «Оскару» Філіпа Сеймура Гоффмана.
Йти шляхом батьків у будь-якій галузі може бути складним досвідом. Але особливо складно це в Голлівуді, де навіть найменші рухи можуть розглядатися буквально під мікроскопом. Молодий актор Купер Гоффман добре знає, що це за тиск, адже одразу обоє його батьків – знані люди індустрії. Мати, Мімі О’Доннелл, є відомою художницею по костюмах. А батьком юнака був легендарний «оскароносний» актор Філіп Сеймур Гоффман. За словами самого Купера, рішення стати актором стало для нього своєрідним способом з’єднатися зі своїм покійним батьком, який помер, коли хлопцю було лише 11 років.
Співпадіння чи доля, але слалося так, що останньою акторською роботою Філіпа Сеймура Гоффмана була роль Плутарха Гевенсбі у двох частинах фільму «Голодні ігри: Переспівниця» (2014 і 2015), знятих режисером Френсісом Лоуренсом. І зараз, десять років потому, вже Купер Гоффман грає головну роль у новому фільмі Лоуренса про інші жорстокі змагання не на життя, а на смерть, – стрічці «Довга хода» за однойменним романом Стівена Кінга, яка виходить в український прокат 11 вересня.
До цієї прем’єри ПроШоКіно розповідає про кар’єрний шлях талановитого молодого актора, який ще точно змусить про себе говорити.
Як Купер Гоффман потрапив в акторство
Філіп Сеймур Гоффман не бажав своєму сину акторської долі з усіма її труднощами та постійною увагою медіа. У своєму заповіті він висловив побажання, щоб його син жив поза Голлівудом. Тож підлітком Гоффман-молодший не розглядав акторство серйозно.
За словами Купера, раніше він вважав акторство чимось таким, у чому його тато – який зіграв такі культові ролі, як-от письменник Трумен Капоте у фільмі «Капоте» і Плутарх Гевенсбі у «Голодних іграх» – досяг неймовірного успіху. І син ніколи не відчував, що у нього вийде досягти рівня батька. «Я не думаю, що я коли-небудь розглядав акторство як можливість для себе. Я завжди боявся зайти на цю арену, тому що мій тато робив це так добре», – зізнавався Купер.
Тому навіть у шкільних виставах він брав участь лише як помічник за лаштунками, але ніколи не виходив на сцену. Та попри всі сумніви, Купера Гоффмана завжди тягнуло до кіно, тож ще підлітком він почав знімати короткометражні фільми зі своїми приятелями – включно із другом сім’ї Гоффманів, режисером Полом Томасом Андерсоном і його сином (Філіп Сеймур Гоффман був давнім співавтором режисера і знявся в кількох його фільмах, включаючи «Ночі в стилі бугі», «Зірвиголова» і «Магнолія»). І саме це хоббі – знімання короткометражок разом із друзями – зрештою визначило подальшу кар’єру Купера. Адже одного дня саме Андерсон просто взяв і запросив юнака на проби на головну роль у своєму новому проєкті – і це запрошення змінило життя хлопця.
«Локрична піца» і номінація на «Золотий глобус»
Проєкт, у який Андерсон покликав Гоффмана мав назву «Локрична піца» (2021). Ця прониклива драма дорослішання, де Купер Гоффман дебютував разом із Аланою Гаїм, і де також знялися такі зірки, як Шон Пенн, Том Вейтс і Бредлі Купер, отримала одразу три номінації на «Оскар» – «Найкращий фільм», «Найкращий оригінальний сценарій» і «Найкраща режисерська робота». А самого Гоффмана за його найпершу роль одразу ж номінували на «Золотий глобус» як найкращого актора в комедії чи мюзиклі.
Окрім того, талант Купера також був відзначений на премії Critics’ Choice Movie Awards, де хлопець був номінований як «Найкращий молодий актор». А Національна рада кінокритиків США назвала його гру у «Локричній піці» «проривом року».
Знімання у «Локричній піці» змусили Купера відчути зв’язок зі своїм батьком так сильно, як ніколи раніше. «У дивний спосіб це відчувалося так, ніби я вдягаю батькові черевики… – пригадував він. – Я питав себе: можливо, він відчував те саме, що я зараз? Це був дивний досвід – ніби я вийшов зі свого тіла. Я почувався неймовірно близько до свого тата протягом усього знімального процесу».
«Довга хода» як метафора життя
Після «Локричної піци» молодий актор встиг знятися в байопику про американську письменницю Фланнері О’Коннор «Дика кішка» (2023), режисером якого був Ітан Гоук. А 2024-го Купер Гоффман зіграв телевізійного боса Діка Еберсола в біографічній комедійній драмі «Суботній вечір» про легендарне телешоу Saturday Night Live. Ну і, нарешті, цього року він втілив одного з центральних персонажів легендарної антиутопії «Довга хода», і ця роль, без сумніву, стане черговою сходинкою вгору в кар’єрі молодого талановитого актора.
«Довга хода» – це найперший роман Стівена Кінга, який він написав ще у коледжі, рефлексуючи події війни у В’єтнамі, котра тоді забирала життя тисяч американських юнаків. Вперше книга була опублікована 1979 року під псевдонімом Річард Бахман, і відтоді неодноразово перевидавалася вже під власним ім’ям Стівена Кінга.
Події розгортаються в альтернативному світі, де уряд тоталітарних США щороку збирає хлопців-підлітків з усієї країни на жорстоке змагання під назвою «Довга хода»: учасники під наглядом військових мусять іти не знижуючи швидкість маршрутом, який не має фінішної лінії. У цій грі на виснаження буде лише один переможець, який в кінці отримає значну суму грошей і приз на власний вибір. А на кожного, хто не витримає, чекає розстріл.
Від початку у Ході беруть участь 100 хлопців, тож у фільму великий акторський склад (який, щоправда, поступово зменшується). Але у центрі уваги лише двоє юнаків: Рей Гарраті (його, власне, і грає Купер Гоффман) – можливо, не найсильніший, але, безперечно, найбільш великодушний з учасників; та Пітер Маквріс (Девід Джонссон з «Чужий: Ромулус»), стрункий, вродливий і харизматичний лідер із філософським складом розуму. Йдучи цією дорогою в один кінець під наглядом безжального Майора (його, до речі, зіграв Марк Гемміл – Люк Скайвокер із «Зоряних війн») хлопці розвивають таку міцну дружбу, яка часто виникає між двома солдатами на війні.
Читайте також: Все про новий фільм “Довга хода” за романом Стівена Кінга
22-річний Гоффман, за його власним зізнанням, так і не зміг повністю зрозуміти «Довгу ходу» як алегорію на безглузді вбивства солдатів, але натомість знайшов інший спосіб співвіднести себе з цією історією – через ідею стійкості.
«На мою думку, «Довга хода» – це метафора життя, – каже молодий і талановитий актор, про якого ми точно ще не раз почуємо. – Це метафора будь-якої важкої ситуації, через яку ти проходиш: чи то депресія, чи тривога, чи розбите серце – що завгодно. Іноді в житті ти хочеш припинити йти, і це дуже похмура думка. Але як тільки ти усвідомлюєш це, приймаєш це – і попри все продовжуєш йти – це стає справді прекрасною річчю».
