Кирило Земляний молодий український режисер. Ще під час навчання в 2019 році він зняв свою першу роботу як режисер — короткий метр “Німий”. У вересні 2024 року стартували зйомки нового короткого метру Кирила Земляного під назвою “Бездоріжжя”. ПроШоКіно поспілкувались з режисером про його фестивальний досвід та роботу над короткометражними стрічками.
Як молодий режисер, ви вже маєте багатий фестивальний досвід. Що для вас важливіше — фестивальна успішність чи щирість історії?
Для мене важливо закарбувати мить правди — і, звичайно, бути в цьому щирим. Ця мить не обов’язково має корелюватися з історією. Іноді ти можеш дивитися фільм і просто образно відчути щось, що неможливо укласти у вербальну мову, мову діалогів або сценарію. Стосовно фестивальної успішності — це, звісно, важливо, бо для короткого метру це спосіб бути побаченим. Короткометражне кіно зазвичай не має прокату, тому фестивальна успішність дуже впливає на те,
яка кількість людей побачить фільм. Але якщо це кіно нещире — який у цьому сенс?
Ви маєте досвід і акторства, і режисури. Що для вас одне й інше, і як досвід роботи у фільмі “Як це було” змінив ваш підхід до роботи з акторами на знімальному майданчику?
Акторство сталося зі мною випадково. Стосовно фільму “Як це було” — на мою думку, це просто був правильний типажний вибір людини, якій і не треба було нічого грати. Цей досвід допоміг мені в роботі над наступним фільмом, до якого я теж хотів долучити свого друга — непрофесійного актора. Фактично я відчув на собі той метод, який хотів використати, і зрозумів, що це може працювати. Режисура для мене — це спроба осягнути дійсність, у якій живу. Якщо уявити дійсність як кімнату, в яку неможливо увійти, то за допомогою режисури я намагаюся хоч трохи зазирнути в неї. У фільмі я прагну показати іншим через свої очі — що я побачив у цій кімнаті.
Ви молодий режисер, який вже має досвід міжнародного визнання. Як сьогодні будується голос молодого українського кіно?
Мені здається, що зараз українське кіно існує всупереч, а не завдяки. Якщо говорити про наші проєкти — вони тримаються здебільшого на великому ентузіазмі творчої групи. Саме завдяки цьому зараз і існують наші фільми.
Що для вас означає створювати кіно “в ім’я України” — це про відповідальність, втручання, правду, емоцію? Чи сліпий патріотизм і наратив тут і зараз?
Я ніколи не присвячував свої фільми “в ім’я України” — мені здається, така заява звучить дуже голосно і є непритаманною мені. Звісно, ми відповідальні за те, що робимо, і за те, яким чином показуємо нашу країну світові. Особисто мені не кортить знімати сліпо патріотичні фільми. Радше навпаки — хочеться показувати те, що ми замовчуємо, про що свідомо обираємо не говорити.
Яка тема або сюжет вам досі не дає спокою, і ви мрієте її реалізувати?
Наразі я не можу відповісти на це запитання. Я перебуваю в пошуку, намагаюся бути вдячним спостерігачем. Вірю, що тема для наступного фільму зовсім скоро проявиться — треба лише трохи часу.
