Останньою гучною кінопрем’єрою цієї зими стане нова стрічка американського незалежного режисера Джима Джармуша «Батько мати сестра брат», яка з’явиться на екранах українських кінотеатрів 26 лютого. Фільм являє собою триптих про стосунки батьків і дітей, що й підкреслюється в назві. На екрані розгортаються історії трьох сімей де брати та сестри зустрічаються зі своїми батьками фізично, або в спогадах, намагаючись віднайти спільну мову та продемонструвати одне одному свою любов та турботу. Вихід нової картини, яка до речі стала головним тріумфатором минулорічного Венеційського кінофестивалю, здається чудовим приводом для ПроШоКіно згадати попередні фільми та проаналізувати із чого саме складається унікальний авторський стиль культового митця.
Поезія та рок-н-ролл
Мистецтво часто є відображенням вподобань свого творця, тому зовсім не дивно, що поезія, яку так обожнює Джармуш (колись він навіть сам мріяв стати поетом), займає помітне місце в його творчості. Як підтвердження цього факту можна згадати фільм «Патерсон», майже повністю присвячений пошукам поезії серед одноманітної щоденної рутини, чи, наприклад, протагоніста стрічки «Мрець», зіграного молодим Джонні Деппом, якого звуть Вільям Блейк. У кадрі герої Джармуша читають Вільяма Карлоса Вільямса та Лотреамона, демонструючи літературні смаки свого творця.
Аналогічним чином вони відображають ще і його музичні вподобання, адже музика для Джима має не менше значення. Він сам грав у кількох рок-гуртах, писав саундтреки для власних фільмів і така любов не могла не проявитися в кіно. Наприклад герої «Таємничого потягу» одержимі Елвісом Преслі, а безсмертні вампіри з «Виживуть тільки коханці» полюбляють грати на гітарі та слухати вінілові платівки.
Неспішність та мінімалізм
Картини Джима Джармуша мають свою неповторну та самодостатню естетику. Вони нікуди не поспішають та не прагнуть якось вразити свого глядача, перетворюючись на своєрідну «річ у собі». При цьому вони виглядають напрочуд стильно та самобутньо – зовсім не дивно, що за продюсування нової стрічки взявся популярний модний будинок Yves Saint Laurent.
Статична камера, довгі кадри, мовчазні сцени, стримані емоції, локальні історії та приглушена, а часто навіть чорно-біла кольорова палітра — за візуальним мінімалізмом його фільмів насправді ховається безліч сенсів та відчуттів, які наповнюють наше життя та роблять його яскравішим.
Аутсайдери та диваки
Протагоністами Джармуша часто виступають мандрівники, аутсайдери-одинаки та диваки. Наприклад у фільмі «Поза законом» в центрі сюжету опиняється тріо в’язнів-невдах, а в «Поламаних квітах» — постаріла та самотня варіація Дона Жуана у виконанні Білла Мюррея.
Режисер любить дивитися на Америку очима мігрантів — головний герой «Дивніше ніж у раю» етнічний угорець, а в «Таємничому потязі» ми бачимо японських туристів. Однак найбільше його цікавлять саме подорожі та взагалі будь-який рух. Тут можна згадати й поетично-метафоричний шлях Вільяма Блейка, протагоніста фільму «Мрець», і загадкову місію безіменного героя в «Межах контролю», яка змушує його подорожувати спекотною Іспанією.
Кава та сигарети
Режисер не любить масштабних історій. Відмовляючись від звичного голлівудського екшна, він медитативно-повільно вдивляється в дрібні деталі, як то сірникові коробки чи горнятка кави. В одному з інтерв’ю він сказав, що ймовірніше захоче зняти кіно про звичайного хлопця, що вигулює свого собаку, ніж епічну історію про китайського імператора.
Частково через цю особливість він регулярно знімає стрічки у форматі збірки новел, а не однієї великої історії — так простіше ухопити ті моменти, що найбільше цікавлять режисера. Яскравими ілюстраціями до цієї тези стають фільми «Кава та сигарети», де різні люди за різними столиками говорять про різне, смакуючи власне каву та сигарети, або «Ніч на землі», яка показує пять різних історій, що відбуваються посеред ночі в таксі в різних куточках світу.
