«Коли я починала, не було доступних для мене ролей, на які я могла б пройти прослуховування. Шлях трохи складніший, якщо ти кольорова людина. Зараз ситуація покращується, але на той час справді нічого не було», – каже Наомі Акі, 34-річна талановита акторка, зірка якої нарешті впевнено сходить, і яку вже 3 жовтня ми побачимо в кінотеатрах у фільмі «Пробач, дівчинко», що наразі має вражаючий рейтинг 97% «свіжості» на Rotten Tomatoes. Тож ПроШоКіно знайомить ближче з Наомі та топом її ролей.
Наомі Акі – британка гренадського походження, котра народилася й виросла у Лондоні. Натхненна фільмами про Гаррі Поттера у віці 11 років Акі почала відвідувати позашкільний гурток із драматичного мистецтва, згодом стала студенткою лондонської Королівської центральної школи сценічної мови та драматичного мистецтва. Після випуску вона 2015 року з’явилася в одному з епізодів 9-го сезону культового серіалу «Доктор Хто», але перше визнання прийшло роком пізніше – із фільмом «Леді Макбет» (2016), де Акі зіграла разом із Флоренс П’ю. За роботу у цій стрічці Наомі отримала премію British Independent Film Award в номінації «Найбільш багатообіцяючий новачок». Але якщо кар’єра П’ю після «Леді Макбет» швидко вибухнула, сходження Акі було повільнішим – власне, через брак різноманітних ролей.
Та часи змінювалися – і ролі потроху з’являлися. 2019-го Акі зіграла ролі Бонні в другому сезоні гітового чорно-комедійного серіалу «Кінець ї***ого світу» і того ж року втілила бунтівницю Джанну у блокбастері «Зоряні війни: Скайвокер. Сходження».
А 2022-го Наомі отримала нарешті першу головну роль – і ще й яку: вона втілила легенду попмузики Вітні Г’юстон у байопику «Я хочу з кимось потанцювати». Цей досвід став для Акі пізнавальним – як емоційно, так і професійно. Але ще й дуже виснажливим.
«З Вітні була технічна сторона, яку доводилося практикувати знову і знову – і в цьому я непогана! Але я не очікувала на емоційний тиск, який відчуватиму поза знімальним майданчиком, – пригадує акторка. – Ми живемо в час, коли всі кажуть «Танцюй, ніби ніхто не бачить», але це просто нереально! Люди завжди дивляться. Думаю, іноді я втрачала – і втрачаю – радість у своїй роботі. Іноді робота стає дуже складною, болючою, діловою і важкою. Думаю, я так багато говорю про роботу, тому що вона займає дуже багато місця у моєму житті. І я намагаюся відновити баланс. Я усвідомлюю, що перебуваю у надзвичайно щасливій позиції. Але водночас, коли я прокидаюся вранці, я не думаю: «О, я зняла фільм кілька днів тому!». Ти прокидаєшся, і в тебе болить живіт, бо ти з’їла забагато хліба напередодні ввечері. І ти думаєш: «Треба встати і піти в спортзал, але мені лінь». І заходиш у клятий Instagram, і дивишся на інших людей, які кажуть, що живуть життям, яке ти вважаєш кращим за своє… Я відчуваю провину за те, що почуваюся такою нормальною в індустрії, яка є такою дивною. І так – я багато скаржуся. Але після Вітні я була справді виснажена. Я не могла працювати пів року. Я приймала антидепресанти. Я ніколи раніше не піддавала своє тіло такому навантаженню. І більше не буду, тому що це не потрібно. Більше я цього не робитиму. У мене є ціле життя, яке я намагаюся прожити. Тепер я захищаю свій час та енергію».
Тож відтоді Наомі Акі дуже прискіпливо добирає ролі – і поки що їй вдається це робити просто безпомилково.
Фріда – «Кліпни двічі» (2024)
Режисерський дебют Зої Кравіц за сценарієм, який вона написала у співавторстві із Е.Т. Файгенбаумом розповідає історію групи людей, запрошених на приватний острів мільярдера, технічного магната Слейтера Кінга (Ченнінг Татум), де з гостями починають відбуватися дивні та зловісні речі. У цьому психологічному трилері Наомі Акі грає манікюрницю та офіціантку Фріду, яка водночас і присутня у цьому світі багатих і впливових, і водночас є в ньому абсолютно непомітною. «Я пам’ятаю, як ми з Зої говорили про мою героїню. Фріда хоче бути зі Слейтером, але вона також хоче бути Слейтером. Це більше, ніж просто те, що він багатий, гарний і має приватний острів. Це те відчуття, коли ти дивишся на когось і думаєш: «Твій вплив – це те, чого я прагну, твоя влада – це те, чого я хочу».
Читайте також: Рецензія на фільм “Кліпни двічі”
У цьому є темніша енергія, і ми намагалися з цим гратися, – розповідає акторка про роботу над роллю. – Бути поруч із владою – це дає помилкове відчуття власної могутності. Те, що Фріда і Слейтер знаходяться на протилежних кінцях шкали – за ознаками раси, статі та ресурсів, – означає, що вона дивиться на нього і крізь нього водночас. Фріда хотіла б розстебнути його ззаду, залізти в його тіло та носити його як костюм зі шкіри». У Зої Кравіц і Наомі Акі зрештою вийшов фільм про зловживання владою, про небезпеку бути жінкою у світі чоловіків та про важливість жіночої солідарності, але він аж ніяк не є дидактичним, лише захопливим – і таким, що дає глядачам соковиту поживу для роздумів і справжній вибух емоцій.
Неша Беррідж – «Мікі 17» (2025)
Цей науково-фантастичний сатиричний фільм за романом Едварда Ештона «Мікі–7» зняв лауреат «Оскару» і Канн, південнокорейський режисер Пон Джун-хо («Паразити»).
Головний герой Мікі (Роберт Паттінсон) бере участь у колонізації крижаного світу Ніфльхейм. Мікі – це «відновлюваний співробітник», тобто після смерті (а вона чекає на нього чи не при кожному завданні) його розум завантажують у нове тіло. Якось після чергової загибелі Мікі починає усвідомлювати свої відмінності від попередніх втілень. І в цьому йому допомагає, власне, героїня Акі – військова Неша, котра стає для Мікі вірною люблячою подругою і фактично єдиною людиною, котрій він не байдужий. Під час сімнадцятої місії Мікі втрачає зв’язок з базою, а коли повертається туди, бачить, що йому вже створили заміну, Мікі–18. І намагається відшукати собі місце у нових обставинах.
Читайте також: Парадокс корабля Тесея – рецензія на фільм “Мікі 17”
«Я ніколи не думала, що буду зніматися у фільмі Пон Джун-хо! Це справді весела, досить зухвала робота. Вона відчувалася як справжній прорив. І саме тут моє серце», – зізнається Акі.
Констебль Донна Де Фрейтас – «Клуб убивств по четвергах» (2025)
Детективна комедія Кріса Коламбуса, заснована на однойменному бестселері Річарда Османа, розповідає про групу літніх аматорів-детективів, які намагаються розкрити вбивство. Хоча аматорами їх можна назвати доволі відносно, адже одна з них – колишня офіцерка MI6, інший – досвідчений (хоча теж колишній) профспілковий лідер, а ще двоє – колишній психіатр і медсестра травматології. Тож їхні спільні знання, навички та досвід – це вже велика запорука успіху справи. А де аматорам – хоч і досвідченим, – ходу немає, там допоможе діюча констебль поліції, котру й зіграла Наомі Акі. Компанію їй на знімальному майданчику склали такі зірки, як Гелен Міррен, Пірс Броснан, Бен Кінґслі, Селія Імрі та Девід Теннант. І недивно, що з таким режисером і акторським складом «Клуб убивств по четвергах» став одним із найуспішніших фільмів Netflix цього року.
Ліді – «Пробач, дівчинко» (2025)
«Пробач, дівчинко» – дебютна режисерська і сценарна робота Єви Віктор, акторки, яку ми знаємо як зумерку-трейдерку Раян з серіалу «Мільярди». У цій стрічці, що отримала нагороду за найкращий сценарій на цьогорічному Sundance і брала участь у конкурсній програмі «Двотижневик режисерів» Каннського кінофестивалю, Єва Віктор у цій стрічці відверто говорить про наслідки сексуального насильства, спираючись на власний досвід подолання аналогічної травми. Це – історія Агнес (Єва Віктор), молодої професорки літератури, яка намагається повернутися до повноцінного життя після травматичного досвіду, який вони із її найближчою подругою Ліді (Наомі Акі) називають «поганою річчю».
Замість того, щоб показувати саму подію, фільм – із щирим співчуттям і життєствердним гумором, – занурює нас у свідомість героїні, де минуле і сьогодення переплітаються, віддзеркалюючи її внутрішній хаос. І саме Ліді допомагає Агнес приборкувати цей хаос і жити далі. «Під час кастингу я завжди думала про Ліді як про романтичну головну героїню фільму, і Наомі стала для мене саме такою із першої ж зустрічі, – каже режисерка. – Вона блискуче смішна та захоплююча акторка, але найбільше на екрані відчувається її величезне серце. Я була вражена її заразливою енергією, і коли ми були разом у сценах, це було схоже на феєрверк». А побачити цей феєрверк на великому екрані ми зможемо вже 3 жовтня, коли «Пробач, дівчинко» вийде в український прокат.
