“Це буде не схоже на жодний фільм про Мумію, який ви коли-небудь бачили раніше”, – заявив режисер Лі Кронін, коли стало відомо, що саме він підхопить легендарну франшизу. В пошуках адреналіну кореспондент ПроШоКіно подивилася фільм і оцінила наскільки “Мумія Лі Кроніна” є жахастиком, а наскільки атракціоном відрази, у якого також є купа поціновувачів.
Почувши назву цього фільму ви точно почнете уявляти собі Брендана Фрейзера чи Тома Круза, які гралися з ожилими муміями в різні вигадливі ігри. Але ні, режисер Ли Кронін, який нахабно прикрасив своїм імʼям назву фільму, не подарує вам пригодницький бойовик, якими були і “Мумія повертається” (2001), і “Мумія” (2017). Його “The Mummy” більше схожа на “Зловісних мерців” чи “Екзорциста”, хоча воно й не дивно, враховуючи те, що Лі Кронін відомий саме фільмом “Повстання зловісних мерців” (2023), ну ще “Глибинним злом” (2019) — обидва страшні до всирачки.
Більш за все “Мумія Лі Кроніна” (Lee Cronin’s The Mummy) — це боді-хоррор, в якому купа фізіологічно огидних моментів зібрані в атракціон. Тут тобі і покорчене злом живе людське тіло, і роздутий ходячий труп, і скорпіон, який прогризаю діру в жіночій ніжній шиї, і шкіра, що злазить з живого мʼяса стрічками. Мало? Є ще страшні відрослі нігті – сцена, в якій мумії роблять педікюр викликає відразу, але відірватися неможливо.
А ще новенька “Мумія” — це детектив, в якому розслідування триває майже весь фільм. За сюжетом молода детективка-єгиптянка Далія Закі береться розшукувати маленьку дівчинку, що зникла з двору в центрі Каїру. Дівчинку звати Кейт і вона з сімʼї американців: її тато Чарлі — телевізійний репортер, а мати Лариса — медсестра. В сімʼї ще є хлопчик, ну і Лариса при надії — чекає на ще одну дівчинку. Кейт краде зловісна чорна жінка — Чарлі переслідує викрадачку крізь піщану бурю, але зрештою губить слід її та нещасної дитини.
Вісім років по тому Кеннони, які повернулися в Америку і живуть в Нью-Мексико, отримують новину, що Кейт знайшлася. Однак те, що мало бути радісним возз’єднанням сімʼї, незабаром перетворюється на справжній кошмар, оскільки Кейт приносить в дім древнє єгипетське прокляття. І жах цієї історії саме в тому, як хтонічне зло у вигляді нещасної дитини, яку батьки повертають в рідний дім і намагаються з любовью доглядати, починає руйнувати людські відносини і забирати життя й душі, паралельно заливаючи кровью увесь такий затишний будинок Кеннонів.
Ви спитаєте, чи це все страшно? Місцями так, але ви точно не будете шкребти від страху нігтями бильця крісла. Всі жахи, якими буквально перевантажені дві з хвостиком години фільму, це у своїй більшості кліше, які ми вже десь колись бачили. Тут тобі і класичний прийом — одержима людина, яка бігає по стелі, і ванна з чорною водою, і бурмотіння заклять, і вставні зуби, які шукають, кого б загризти. Щось у цьому всьому видає захоплення авторів Стівеном Кінгом, хоча це і не найгірше, що може бути.
Що цікаво, в “Мумії” досить мало єгипетського. Так, є гробниця, є бинти зі стримуючими зло закляттями, якими служителі культу сповили мумію-дитину. Але в цьому всьому зовсім мало міфології Єгипту. Наприклад, ритуал, який матиме місце в цій історії, міг би відбутися в будь-який країні — у масонів подібного купа. А всі події за участю знайденої дівчинки відбуваються в будинку в Альбукерке, де немає ніяких натяків на Єгипет. Схоже, що Лі Кроніну навʼязали “Мумію”, і не маючи змоги скасувати єгипетський слід, режисер і він же сценарист проходиться по цій темі досить поверхнево. І взагалі ця історія могла би бути сильнішою, бо нестиковки сюжету відволікають так часто, що не залишається часу, щоб жахатися.
Що добре, так це акторська гра. Актори тут грають не дуже відомі, але всі обличчя фактурні, і драматичний талант кожного безсумнівний. Джек Рейнор (“Сонцестояння”) і Лая Коста (“Вікторія”) дуже правдиво демонструють відчай батьків, на очах яких зло полонить їхніх дітей одного за одним. Юна Наталі Грейс в образі муміфікованої дівчини заслуговує на орден за терплячість, бо її надскладний грим вражає. А Вероніка Фалькон (“Королева півдня”, “Перрі Мейсон”) — бабуся дитини-мумії — потребує подяки за те, що дозволила виробляти в кадрі зі своїм тілом.
В цілому ж маємо цікавий фільм — темний, моторошний і дуже стильний, з гарною операторською роботою. Нагромадження сценарію пригальмовують темп, але все одно це цікаво.
