Нещодавно у Києві презентували документальну стрічку про елітні підрозділи Сил спеціальних операцій “Етос. Тінь вовка”. ПроШоКіно поспілкувались з режисером фільму Ангелом Ангеловим про особливість роботи над фільмом з військовими, художні рішення та про власний стиль.
Чому у фільмі додали елементи міфічності?
Елемент міфічності формує навколо воїнів загону особливу ауру — загадковість, силу, позачасовість. Це художній прийом, що дозволяє винести їхній образ за межі простої реалістичної фіксації. Подібно до того, як у масовій культурі працюють міфи про 300 спартанців, ніндзя чи самураїв, ми створюємо власний український військовий міф — правдивий, але підсилений символічною мовою.
Це також дозволяє створити глибший глядацький досвід. Міф торкається не фактів, а підсвідомості. Він допомагає глядачеві краще відчути, ким є воїн, чим він живе, і чому чинить так, як чинить.
Я з дитинства цікавився міфологією, люблю античні та середньовічні епоси. Ідея ЕТОСу перегукується з цією культурною традицією — але в сучасному, візуальному й динамічному форматі.
Як ви працювали з героями, щоб досягти потрібного тону?
Найважливішим було заслужити довіру та органічно інтегруватися в середовище. Це досягається не лише через поважну комунікацію, а й через тишу, спостереження, готовність до самовіддачі. Герої фільму — це військові, які звикли до дисципліни, чітких меж і уважного аналізу. Вони миттєво зчитують нещирість або слабкий намір. Тому потрібно бути зібраним, присутнім і точно знати, навіщо ти тут.
Ключ — у підготовці та сенсі. Якщо герой відчуває, що ти працюєш не заради галочки, а несеш ідею — він включається. Зараження ідеєю — це те, з чого починається довіра.
Тон інтерв’ю закладається ще на етапі концепції: від того, як сформульована тема, як побудовані питання, як створено атмосферу. Але потім усе адаптується — залежно від живого процесу, ситуації в підрозділі, стану героя. Це завжди діалог — не лише вербальний, а й на рівні уваги й поваги.
Які художні рішення операторські або візуальні вам були принципово важливі?
У роботі над фільмом мені було принципово створити візуально сильну, динамічну стрічку, де візуальний образ говорить не менше, ніж слово. Я використав увесь свій нинішній арсенал — від академічно точних стабілізованих планів і композицій до емоційної, динамічної ручної камери. Хотів передати текстуру середовища, деталей, зброї — особливо очей та поглядів.
Окреме місце займає військова естетика. Я прагнув передати її не як кліше, а як живу, справжню культуру — в образах, світлі, ритмі, пластиці руху. Те, як виглядає бойове спорядження, як поводиться тіло в динаміці, як промовляє тиша між діями — усе це формує візуальну мову фільму.
У світі, перенасиченому візуальними атракціонами, глядача важко здивувати. Він надивлений. Тому потрібно створювати образи, які чіпляють, — якісні, чесні, але кінематографічні. Мені важливо було зробити саме таке кіно про українських спецпризначенців.
Якщо дивитись на попередні свої фільми та Етос, що можете сказати про себе як про майстра та про свій стиль?
Я прагну поєднувати документалістику з художнім підходом. Мій стиль — це синтез естетики та реальності, де важить як правда моменту, так і сила образу. Багато чому мене навчив Urban Exploration — це школа уважності, адаптивності, вміння ловити випадкові, але промовисті деталі.
«Етос» для мене — це документальний блокбастер, у якому візуальна динаміка й музика композитора Артема Назаренка працюють в унісон. Я люблю знімати сам і сам монтувати. Люблю бачити в реальному середовищі те, що інші не помічають, і вплітати ці спостереження в драматургію фільму. Це і є мій авторський почерк.
Що можете сказати про героїв фільму? Ваші враження?
Це професіонали найвищого рівня — виважені, сконцентровані, дисципліновані. У кожному з них відчувається внутрішній стрижень. Вони справляють враження сучасних архетипів запорізьких козаків — не як фольклорних персонажів, а як реальних людей дії, волі та честі.
Найбільше вразило те, що всі, з ким я працював, чітко розуміють свою мотивацію. Вони не діють навмання — у кожного є причина, чому він у строю. Це дуже глибокі люди, хоча багато хто з них не любить говорити зайвого. Саме тому важливо було з ними не «брати інтерв’ю», а вибудовувати справжній діалог — чесний, уважний і без пафосу.
Скільки часу пішло на зйомки і в чому були складнощі?
Від першого знімального дня до фінального монтажу минуло 7 місяців. З них близько 50 днів припали безпосередньо на зйомки, які проходили періодично в різних умовах. Потім — тривалий етап постпродакшну: монтаж, озвучення, графіка, робота з музикою.
Було непросто: ресурс обмежений, команда мала бути максимально мобільною. Багато робили власноруч. Водночас, завдяки довірі та авторитету героїв фільму, нам вдалося залучити до роботи сильних фахівців — тих, кого бракувало в команді. Це дало змогу реалізувати задум без компромісів у якості.
Але попри труднощі, ми просто робили свою роботу. І це — ніщо в порівнянні з тим, що щодня роблять герої нашого фільму.
Сьогодні важливо працювати швидко. Війна не чекає — вона змінюється щодня. І наше завдання — встигати за цими змінами, створювати такі фільми, які стають рятівними опорами для тих, хто шукає відповідей, сили чи мотивації.
Що б ви хотіли, аби люди забрали з собою після перегляду Етосу?
Насамперед — досвід. Досвід першого загону, переданий через історії, дії й принципи наших героїв. Це головна цінність фільму.
